«Дочка Прометея»

Літературно-музична святкова лінійка за творчістю Лесі Українки

Хід свята

Мета: активізувати пізнавальні інтереси старшокласників, заохо­чувати до вивчення творчої спадщини Лесі Українки; сприяти розви­тку творчої активності, акторської майстерності; виховувати почуття національної гордості.

Обладнання: портрет Лесі Українки, записи пісень на слова Лесі Українки, виставка творів Лесі Українки, грамзапис творів М. Лисенка, Ф. Шопена, плакати з висловами видатних людей, вірші.

 

Ведучий 1. Леся Українка... Життя її — це сонячний промінь, що благовістом нового дня пробивається з темряви, і кличе, і вабить до світла. Іншої такої жінки-письменниці й борця немає в світі. «Дочка Прометея» — так називається літературно-музична композиція, присвячена нашій Лесі Українці.

Ведучий 2. Любий друже! Юний ти чи збагачений мудрістю, вислухай цю розповідь про Людину з великої букви, яка відважно, зі співом на устах ішла проти життєвих бур і незгод. І коли у тебе хоча б на хвильку палко заб'ється серце, коли спалахне у ньому іскра світлого вогню любові до людей, до рідної української землі, — ми будемо безмірно щасливими.

Учень 1. Уклін землі волинській! Вічна слава

Тій, що зростала в тиші цих лісів,

Що віддала народові свій спів,

Незламна, чиста, гнівна і ласкава!

Учень 2. Нова доба над нами розцвіта,

Та слава Лесі вічно з нами буде.

Як меч проти неправди і облуди,

В борні за правду зброя золота.

Учень 3. Роздала себе щедро в житті,

Спраглі душі усім закропила.

Поколіннями суджено йти

Нам до неї в тісному гурті —

Над такими не владна могила.

Учень 4. За таких тільки Богу молись:

Хай зміцнить нас у вірі глибокій,                   

Що немарно з колін ми звелись,

Що підвладна нам сонячна вись,

Коли чуємо власних пророків.

 

(Звучить пісня «Місяць яснесенький», сл. Лесі Українки, музика В. Герасимчука.)

 

Ведучий 3. Божественне знаменні долі: через десять років по тому, як із рук великого Тараса випала свічка, що запалила надію на відро­дження українського духу в неволі російського самодержавства, над Україною, над усією землею зійшла зоря Лесі Українки. Ступивши у світ із волинської землі, Леся підхопила ту Шевченкову свічку, щоб засвітити від неї свої «досвітні вогні», стати «дочкою Прометея»

Ведучий 4. Вона назвала себе Українкою в час, коли це слово взагалі намагалися знищити, замінити іншим — Малоросія. І через усе життя, через усю творчість Лесі Українки проходить образ України, починаючи з першого вірша «Надія», написаного у 9 років, і закінчуючи «Казкою про велета».

Ведучий 1. І те, що назвалася вона Українкою, завдавши на свої тендітні плечі ваготу цього високого імені, підтверджує не позірну, а генну, кровну спорідненість поетеси з рідною землею, своїм народом.

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжкого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало, –

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

 

Ведучий 2. «Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона, завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний; так з передвіку було і так воно буде, поки житимуть люди і поки ростим­уть терни. Але стане вінцем лиш тоді плетениця тернова, коли вільна душею людина по волі квітчається терном, гордо й одважно скидаючи з себе квітчасті прикраси...».

(Звучить пісня на слова Лесі Українки.)

 

Ведучий 3. Незабутня пора дитинства, коли світ уперше розкриває свої таємниці, коли захоплює все. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, розумно спрямоване до усвідомлення правди, спра­ведливості, зігріте ласкавим словом, збагачене піснею, музикою. Дитинство Лесі минуло саме в таких благодатних умовах.

У неї під віночком коси,

В тендітних ручках — грабельки.

Вона іще Лариса Косач,

Тому й позує залюбки.

Але як голос вдарить грімко

Об купол голосних зневір —

Вона вже — Леся Українка

Погрозам всім наперекір.

За нашу втрачену свободу

Будитиме наш переддень

І на півкроку від народу

Од рідного не відійде.

Ведучий 4. Взимку 1881р. у сильний мороз десятирічна Леся пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, і промерзла. Спочатку боліла нога, пізніше рука. Лікували домашніми засобами від ревматизму. Але київський хірург визначив тяжкий діагноз: туберкульоз кісток. З того часу датується початок Лесиної «тридцятилітньої війни» з хворобою. Вона багато пише, і в усіх її поезіях ми бачимо незламність духу.

(Звучить вірш Лесі Українки «Надія». Грамзапис  твору А. Лисенка, на фоні музики ведучі розповідають.)

 

Ведучий 1. Хвороба підточувала здоров'я і змусила відмовитися від навчання музики, що було величезним горем для Лесі. Вона ж гра­ла власні композиції.

Гри на фортепіано Леся зовсім не покинула. Любила твори М. Лисенка, Ф. Шопена, Л. Бетховена. Відчуття мелодії, гармо­нії звуків переливалося в її літературні твори.

1893 рік. У Львові вийшла перша поетична книжка поетеси «На крилах пісень», яка засвідчила прихід в українську літературу нової сили.

То був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів і буйних сподівань, це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини. Тільки крізь шибку вікна вона бачила, як змінюються пори року — розвиваються бруньки на гілках дерев, обсипається цвіт яблуні, падає пожовкле листя...

( Звучить пісня на слова Лесі Українки «Стояла я і слухала весну».)

Ведучий 2. Лікарі радили теплий клімат. Там, на дорозі свого нелегкого мандрівного життя, Леся зустріла у липні 1897 р. в Криму надзвичайну людину — Сергія Мержинського — людину освічену,

ніжну. Дружба з Мержинським принесла їй оптимізм, але одночасно і відчай, бо бачила, що її хворого друга чекає трагічний кінець. Тяжка недуга — туберкульоз легень прикувала Мержинського до ліжка. Він помирає у далекому Мінську. Знала про це Леся, але в своїх листах жодним словом не виявила цього. їх поєднала чуйність до всього пре­красного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії, навіть хвороба.

Ведучий 3. Невисокі гори, геть-чисто залиті зеленню, блакитна стрічка Пруту, що, оторочений густими верболозами, грайливо скра­дається попід самісіньким містом, а далі гаї, мальовничі, мов писанки, села, — вся, як на долоні, буковинська земля навесні. Цвітуть сади, рутою взялися клапті полів... І над усім — високе, чисте, прополос­кане весняними грозами небо. Саме сюди, до своєї товаришки Ольги Кобилянської, після тяжкої втрати — смерті Мержинського приїхала лікувати свою зболену душу Леся Українка.

 

Ведучий 4. Життя стрімко йшло вперед. Леся почувала себе дуже зле. Необхідно було лікувати загострену недугу. Починали боліти легені. Хвороба гнала поетесу світом... Італія, Швейцарія, Цюріх, Прага. У Лесі виявилися симптоми туберкульозу нирок. Перемагаючи невимовні фізичні болі, письменниця знаходить сили працювати, бути навіть бадьорою.

У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів до боротьби, але  в неї було пристрасне слово, у неї був величезний мистецький хист. Її полум’яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили

 Вставай, хто   живий,  Не бійся досвітньої мли,

В кого думка повстала! Досвітній огонь запали,

Година для праці настала. коли ще зоря не заграла.

(«Досвітні огні»)

Ведучий  1 Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.

Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю.

Бо життєве кредо Лесі Українки ; сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами:

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Я співатиму пісню дзвінкую,

Розганятиму розпач тяжкий, –

Може, сам на ту гору крутую

Підійметься мій камінь важкий.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

 («Contra spem spera»)